Щось я навіть не знаю чим розпочати цей допис.
Ходив в похід в Вересні. Це ніби зрозуміло. А що писати далі... і чи писати взагалі. Це на мене не схоже. Знаю точно що цього разу чомусь зовсім не хочеться звіт про похід в стилі "ми пішли, ми прийшли, ми сіли і поїли"... Точно не хочу писати про учасників походу, хто я такий щоб давати якісь оцінки іншим. Хочу тільки подякувати цим людям що вони такі є. Якби не ви я б ніколи не пережив ті відчуття і почуття які приніс з собою цей похід. (Як мінімум тому що вдома на дивані такого не відчуєш).
Здається що кожен похід який не вписується в поняття ПВД залишає на мені якийсь свій, неповторний відбиток. Після кожного такого походу я вже точно ніколи не буду таким як був раніше.
Так і цього разу вийшло. Вже пройшло 2 тижні як повернулись, а гори відпускати не хочуть. Так і ходжу трохи "чумний". Розмовляю, сміюсь, роблю вигляд що злюсь коли того вимагає ситуація, на роботі роблю вигляд що працюю... А в голові зовсім інше...
Іноді мене запитують "чого ти туди пхаєшся", що там такого в тих горах. Ні разу не зміг відповісти. Хіба можна одним словом це описати? Не думаю.
