Куяльник 2009

Це була супермегажесть! Але не буду забігати наперед і все по черзі.

У нас в Україні, щоосені проходить вело-марафон навколо Куяльницького лиману що розкинувся біля славетного міста Одеси, названого Лук'яненком в одному зі своїх "дозорів" Південною Пальмірою.

Так-як марафон проходить восени то для багатьох це остання можливість в сезоні сісти на байк. Для багатьох цей марафон являється своєрідним закриттям сезону. Тому зазвичай народу збирається тьма. Не так в погоні за місцями, як потусити в середовищі велобайкерів, випробувати свої сили і "велік" востаннє в сезоні.

От і ми, Вінницька "команда" ентузіастів вирішили, хто традиційно а хто вперше, відвідати дане дійство. Кілька тижнів поїздка обговорювалась на місцевому форумі, готувались колеса до проколів, збирались речі тощо. Чому до проколів - одна з особливостей природи Куяльника полягає в тому, що на його берегах ростуть легендарні диво-колючки які просто десятками вгризаються в резину і колять, колять, колять... Як з'ясувалось пізніше колючки це ще не саме страшне що нас чекало.


Настав час Ч. Байки упаковані в чохли, квитки куплені, велобайкери завантажені в вагон електрички підвищеного комфорту Вінниця-Одеса, їдемо. Слава Богу електричка напівпорожня, всі позаймали по 2 крісла і сплять хто в якій позі зміг скрутитись... Хто головою в прохід, хто ногами.

Прибули в 6 ранку, зібрали вели, перекусили в місцевій ригайлівці "Макдональдс" (я не бажаючи випробовувати свій шлунок на міцність затоптав бутерброди припасені з дому) і двинули в напрямку лиману. По дорозі закупили снікерсів, бананів, чаю, мінералки.

Прогноз погоди ввесь тиждень показував дощі по Одесі, але на суботу (день старту) ніби опадів не передбачалось. Болотце про себе дало знати ще в місті, видно було що вчора поливало чи не ввесь день. Але ж ми приїхали на гонку, що нам те болото.

Добрались на точку фінішу, там мало бути розбито наметове містечко. Так і є, кілька наметів уже встановлено, багаття, чайок. Ще раз снідаємо, цього разу вже щільно, скоро старт і калорій знадобиться прірва. В таборі уже чекають VVM з WindCatcher. Вони ще в п'ятницю приїхали машиною. Я ставлю в колеса антипробійні стрічки, грандмерсі CicleWolf-у що не забув про мене і десь нарив то чудо польоту ворожої фантазії. Починає  моросити дощик. Час вирушати на старт. Так під дощиком і поїхали.

Перші тривожні дзвіночки у мене задзвеніли коли ми під'їхали до старту. Болотце було знатне. Когось почало заносити, хтось не втримався і гухнув в багно ще не стартувавши. Але ж ми приїхали на гонку, що для нас те багно, танки грязі не бояться... Реєструємось, чіпляємо номери, мені дістається №69, прикольно.  Настрій піднесений. Шикуємось на старті, 5 хв, 3 хв, 1 хв, 30 сек... СТАРТ.

Стартує, судячи з протоколу, 113 чоловік. Ми не дуже поспішаємо, за перші місця все одно не боремось, не реально, за 68 км траси встигнемо ще надолужити. Але по трохи набираємо свій звичний темп, тримаємось однією групою, когось обходимо, хтось обходить нас. Одним словом перші кілометри гонки. "Шуміха". "Нерозберіха". Буквально на перших кілометрах моя перекидка зі звуком ТИНЬ влітає в спиці...от тобі й на. Не встиг стартувати і вже маю. Стаю подивитись що можна зробити, вся толпа весело проноситься мимо мене... Стою рівняю перекидку. Вона ще вдома почала глючити, возив її до механіка, щось рівняли, настроювали, видно не допомогло. Ну але якось поставив її на місце, починаю крутити далі. Чи ще хтось позаду є не знаю, але вирішую не здаватись.

Далі буду писати вже тільки від свого імені, бо залишився сам. Отже їду, перекидка веде себе якнайгіршим чином. Почала сама кидати з зірки на зірку цеп, передачі переключає препаскудно, видно таки загнулась, кілька разів стаю порівняти, підстроїти, без толку. Кількість багна почала збільшуватись, знову пішов дощ, який ніби вщух перед стартом. Починаю подумувати чи не повернути назад доки не пізно...але ж чого ж я сюди їхав, назад повертати? Це ж не наші методи... Але настрій якось погіршився. Кручу, цеп скаче, через це швидкість не більше 8 км за годину, фактично що пішки йду. Вібрейки забиває багном. Стаю, чистю.  Приблизно на 8-му кілометрі зустрічаю Славу що йде на зустріч, зломав "пітуха" волочить байк на старт... хм...виявляється не тільки у мене проблеми з перекидкою. Ще раз думаю чи не повернутись з ним. Але ж у мене ще перекидка не відломалась, я ще можу якось крутити. Вирішую що поки що рано повертати. Кручу, багнюка забиває колеса, стаю прочищаю, їду метрів 100 знову забиває, знову чищу... і так проходить ще кілометрів зо 5. Колесо практично не провертається, зеп скаче з зірки на зурку, стає якось самотньо і сумно. На зустріч потягнулась вереничка гонщиків з поломками, і тих хто просто здались. Здогадуюсь розтебнути вібрейки, гальмувати в такому гівні все одно практично не доводиться, легше не стало, але стало можливо їхати, ну хоча б колеса почали прокручуватись, метрів 50-100. В одному місці правда поплатився за це в'їздом в кущ якоїсь обліпіхи, там був невеликий спуск, і стежка між кущами, кущі такі з частоколом з сухих гіляк по низу. Попереду дівчину понесло на багні і вона стала якраз на стежці. Ну я по тормозах, а де тормоза, а нема тормозів. Н дівчину наїхати якось зовсім не хотілось, повелось ломитись прямо через корч сухостою.  На щастя нічого собі не роздер, очі не вибрав. Десь на 12-му кілометрі зустрічаю Вітю CicleWolf-а, зломав "пітух" О_о, як виявилось пізніше ще й на додачу болт яким кріпиться перекидка. Тааааак. Це ж з 5-ти Вінничан що стартували вже 2-є зійшли через поломку перекидок. Ще 2-е взагалі вирішили що погода не "льотна" і не стартували. Якщо не поїду далі залишиться всього 2-є. Ех "не время товарищ" повертати. Треба доводити те що почав до кінця. Закушую губу і кручу далі.

Починається спортивна злість. Вирішую що поки хоч якось буде вєлік їхати, я буду крутити. По трохи зірки забиває багном так що цеп перестає скакати і спиняється десь на 3 чи 4 ті зірці. Ну і то хліб. Можна їхати, піднімаю швидкість до 15-20 км за годину, починаю наздоганяти когось, обігнав, на горизонті ще хтось, наздогнав і цього, ги, то я ще щось можу. Дощик вщухає. Настрій трохи покращується. Знову колеса заблокувались болотом, знаходжу якусь палку прочищаю і вже везу її з собою. Кручу, стаю, прочищаю болото, кручу, когось обганяю, знову прочищаю, знову кручу. При черговому обгоні хтось питає чи я не в еліті їду, ги, еліта блін...де я і де еліта.. кажу що в любителях і знову кручу, чищу, кручу, чищу... Наздоганяю bely_alex, вирішую не зупинятись і швидкість не збавляти. Хоча назвати це швидкістю якось важкувато. Починається ділянка з якимось піщаним ґрунтом, ніби навіть не дуже забивається в колеса. Дістаю снікерс, закидую в "топку" трохи калорій.  Викидаю палку і піднатискаю, ха не довго продовжувалось щастя, знову крутий "замєс" багно в перемішку з сухою травою, трава як арматура, болото досить густе не стікає, такий пластилін що словами не передати, руками вигрібаю багно кожні 5 хвилин з коліс... вже проїхав ЛЕП, бачу трубу, на велокомпі щось 25 чи 27 км від старту, їм банан, вирішую глянути час, натискаю на кнопку в велокомпі брудним пальцем і її клинить, показники скидаються, і комп показує тільки швидкість, мдя... Через якийсь час наздоганяю Андрія, він їде з якимось молдованом, точніше стоять і думають чи не пора повернути. На другому боці лиману видніється помаранчева плямка, можливо там КП. Вирішуємо їхати через лиман в напрямку плямки. На лимані звичайно болото по вуха, вели ведемо поряд, іноді переносимо. Так і є КП. Отже половину шляху пройдено. Здається на годиннику було щось біля 4-х годин дня. Це ж якби не багнюка ми б уже на фініші були.

Заправляємось на КП водою, їмо по банану. Чистимо колеса в черговий раз. В голові крутяться слова пісні "Последний герой" Би2 - "остаться в живих, отчаянный псих..." Дивимось один на одного - схожі на чортів, тільки рогів не вистачає. Вирішуємо далі їхати разом. На правому березі лиману болота меньше, колеса вже не клинить, проїжджаємо трубу, і десь приблизно на 10-му кілометрі від КП чую ззаду тарах... Стаю, ага, я вже приїхав. Перекидка висить на цепу, відломалась. Ех... а так хотілось доїхати. Гонка реально перетворилось з боротьби за місця на боротьбу за "доїхав"\"не доїхав". Стаємо, знімаємо те що залишилось з перекидки, пробуємо зробити сінглспід. Щось не виходить, цеп злітає на менші зірки, сильно довгий, закидаю на більшу - рветься, сильно короткий... Так граємось з годину, нічого не виходить, вирішуємо що Андрій їде далі, а я вже якось буду йти пішки сам. Фара є, час теж - попереду ціла ніч :) Я ще раз сам спробував зробити сінглспід, не вийшло, махнув на цю затію рукою і пішов пішки. Настрій стає якийсь убитий. Але що ж тут вдієш, техніка не витримала таких знущань над нею. Ми готувались більше до проколів а не до такого крутого багна. Але треба йти, тут нікуди не дінешся.

Ха, треба йти, не тут то було...через 5 метрів помічаю що переднє колесо спущене. Прокол. Цього тільки бракувало. Думаю - "та ну його", й так почав замерзати поки грались з цепом і йду далі. Через хвилин 15-20 замучила совість, ну і трохи зігрівся від ходьби, вирішив все ж замінити камеру. Замінив, піднімаю вєл, починаю іти, чих, чих, чих...не пойнєв? Ги, заднє проколото. Ще однієї камери немає, є латки, але щось так ломає клеїти. Бачу в далині ЛЕП. Настрій чомусь вирівнюється, стає якось так спокійно і затишно. У мене іноді бувають дежавю, це мабуть був такий момент. Я чомусь точно знаю що все буде гаразд, здається що все це уже зі мною було і закінчилось нормально. Я якось точно знаю що мені треба робити і куди йти. Дістаю карту, точніше те що від неї залишилось, розмокла. Бачу що паралельно лиману йде шосе. Ага. Дзвоню Віті CicleWolf-у (він уже в таборі на фініші), кажу що така халепа, їхати не можу, іду на шосе, забирайте мене якось звідти.  Виявилось потім що на номері був написаний телефон на випадок форсмажору, по якому можна було зв'язатись з організаторами, не звернув уваги. Піднявся в село Стара Ковалівка, зустрів якогось мужичка напідпитку, він мабуть подумав що у мене щось не в порядку з головою, кататись на вєлі в таку погоду (зовнішній вигляд до цього дуже навіть схиляв), я спитав про шосе і він сказав що я йду в правильному напрямку (люблю в місцевих щось розпитувати, якось це знімає напруження між тобою і ними, чужаків в селах часто зустрічають з підозрою). Я ще подумав, що знав би ти дядьку скільки нас там ще таких, слабих на голову :) Почало сутеніти. Виходжу за село і йду в напрямку шосе. Підкачав заднє колесо бо вже почало зовсім на ободі їхати. Стемніло, до дороги залишилось метрів 100, видно вже фари машин. Вирішив дійти до асфальту і там поставити світлотехніку й видзвонювати евакуатор,  Через 5 хвилин я стояв на перехресті і вирішував що спочатку робити ставити "світло" чи видзвонювати друзів, мабуть видзвонювати...  Але не встиг дістати телефон як біля мене зупинився мікроавтобус з якого мене хтось підзивав до себе. Я обережно підійшов. Моєї радості не було меж. Я побачив фірмову майку організаторів (щоб мене зараз спитали що там було написано - то ні разу б не згадав, але пів слова "вело" мені вистачило щоб ледве не накласти повні штани від радості). Відкрили мені задні двері, там картина маслом, сидить 2 гонщика і одна гонщиця, як кури на бантині, в "горщиках" на голові, все як має бути. Я приєднався четвертим на "бантину", вєл закинули слідом і ми поїхали.

Табір. Вогнище. Шукаю своїх. Велохауси на місці. Славко залишив байк на велохаусів а сам рванув на потяг, Саня уже на місці, хоч і їхав позаду мене, виявляється їх з КП не випустили далі на трасу і вони по шосе поїхали на зустріч евакуаторам. Не було Віті з Андрійом. Андрій не встиг до темноти доїхати до фініша (сказалась затримка з ремонтом мого велосипеда :( ), а фари в нього не було і Вітя поїхав на зустріч. Потім вони зідзвонились і Вітя повернув назад, а Андрія забрав евакуатор, ще з кількома учасниками. Але подробиці може вони розкажуть самі, мені якось було не до того.

Скоро всіх хто "ніасіліл" звезли на фініш. Не знайшли тільки учасника під номером 18. Мабуть він повернув на самому початку назад і поїхав додому не поставивши організаторів до відома :( Телефон його був поза зоною. Свинство з його боку. Я б наступного року просто не допустив його на старт.

Нагородження ми на жаль пропустили. Тому про результати я дізнався уже по приїду додому, на сайті. Виявилось що з 143 офіційно зареєстрованих чоловік стартувало тільки 113, а фінішувати змогло взагалі тільки 40. Всі інші зійшли з тих чи інших причин. Гонка справді була на виживання. І я особисто вважаю що ті хто стартував і не повернув назад просто "бо облом", навіть якщо зійшов по причині поломки байка чи не встиг до темноти доїхати, можуть собою пишатись, вони це зробили, вони стояли до кінця, вони проявили характер.

Вечір в таборі пройшов в теплому колі "колег по нещастю",  готували вечерю, говорили, вечеряли. Я поліз спати близько 23-ї години, хоча на годинник не дививс, можливо що було пізніше чи навпаки. Натягнув спальний комплект білизни, засунув в спальник шерстяний гольф і трохи відсирівший за час гонки поларовий светр, на випадок якщо буде холодно і віддався сну. Під ранок таки стало зябко, мабуть не так від сильного холоду як від недостачі калорій, гольф згодився і я прямо не вилазячи з мішка його натягнув, ще й вкрився поларом зверху. Спав здається до 8-ї чи 9-ї години. Тоді вирішив що пора таки казати носа на вулицю. Натяг на себе все що було теплого, і поліз на світ Божий. Виявилось що на вулиці не так уже й холодно, розрухавшись стало зовсім комфортно. Табір поволі прокидався. Знову почався дощик...ух і набрид же.

Тепер стояло питання як привести велосипед в хоч якийсь рухому стан. Ну заднє колесо заклеїти не проблема. Заклеїв. Перекидку зліпили з двох поломаних, взяли з моєї болт і поставили на Вітіну. Вітя собі поставив ще вчора перекидку Славіка. Залишилось знайти ланцюг, так як ми мій пошматували в спробах зробити сінглспід, і здається ремонту він не підлягає. Цеп мені зняв з свого конандойла vvm. Зібрав я все це до купи, якось їхати можна. Всім хто допоміг поставити байк на колеса ще одне гранд мерсі. Навіть не знаю як би я добирався до вокзалу в іншому разі.

Речі спаковані, бачу що каремат свій я забув вкинути в машину до vvm-а, доведеться везти самому. Час вирушати на залізничний вокзал. Їхали повільно, все заліплено болотом, передачі пробувати переключати страшно, не дай Бог щось зламати знову. Дощ не перестає поливати. Доїхали до автомийки в Одесі, помили байки, аж настрій піднявся коли побачили їх в такому чистому вигляді... Дерибасівська... згадалось як позаминулого року тут гуляли з сімейством... ось і вокзал. Йдемо до каси, беремо квитки, потяг через 20 хв, а нам ще упакувати байки в чохли, переодягнутись в сухе... Пакуємось, і за 5 хв до відправлення заскакуємо в потяг. Повезло що у нас найближчий вагон. Закидаємо пакунки з велосипедами на треті полки, займаємо крайнє "купе" в вагоні, те що біля туалету, воно виявилось вільним, так як у нас у всіх бокові верхні полиці, а хотілось сидіти разом. Так за чайком і розмовами про все на світі й минув час в дорозі. Ось і Вінниця. Пора роз'їжджатись по домівках. В тілі відчувається приємна фізична втома. Морально я особисто відпочив на всі 100. Зміна обстановки, впорскування кінської дози адреналіну, маса емоцій самого широкого діапазону (від "кайф" до "да будь проклят тот день, когда я сел за баранку этого пылесоса") це те що періодично треба офісному працівнику.

І не треба мені говорити що можна було помістити болото і в Вінниці, що для цього не треба так далеко їхати. От коли в Вінницю приїдуть 100 чоловік місити болото, коли у нас будуть такі перегони, такого класу, от тоді поговоримо. Я перший вийду на старт і поїду в будь-які говна.

По грошам (якщо не рахувати убитих перекидок, "пітухів", ланцюгів, адже їх і дома можна було поломати, від цього ніхто не застрахований) вийшло зовсім мало. ~80 грн квитки на потяг, 20 грн стартовий взнос, ~50-70 грн харчування (включаючи снікерси, банани і т.д.), 10 грн мийка велосипедів.

Якщо хтось викладе фотки з перегонів, додам в статтю, але думаю що крім зі старту мене ніде більше не буде. Так склалось.

Так як велосипед трохи убив, то мабуть на цьому сезон свій я закрив. Хоча...

Трошки фото з інтернету:

Я реєструюсь

Такий вигляд ми мали на фініші :)