ПВД Південними Ґорґанами.

Сходили з сім'єю і родичами в ПВД Карпатами. Маршрут вибирав не довго. Дякувати форуму "Наші Дороги", на якому мені видали кілька варіантів, на одному з яких я й спинився. Спочатку думав повести "команду" десь в бік Славська, туди набагато простіше добиратись, але так як один з учасників виявив бажання їхати власною машиною і взяти нас всіх і речі з собою, то вирішено було йти Ґорґани. Для спрощення добирання з точки фінішу до точки старту (до залишеної автівки) маршрут мав бути: Дора - г.Пірс Дора - Білий Камінь - г.Синячка - хр.Підбуковцем - пер.Пересліп - г.Згар  - плн.Верх Зелениця - г.Синяк - г.Хом'як - шосе між Татаровим і Микуличиним. Я відразу прикинув що в разі потреби варіантів зміни маршруту маса, тому зміни допускались в випадку форсмажору.


Стартували о третій годині ночі. Не проїхали і 100 км як в машині щось ззаду бахнуло і почувся звук шшшшшш... Думаєте колесо. Я теж так подумав. Виявилось все набагато гірше. Амортизаційна подушка. Не знаю що воно таке, не дуже розбираюсь, але це така штука яка слугує заднім амортизатором. Без нього машина почала "козлити", підскакувати на кожному горбику і брикати. З таким розкладом про поїздку до Яремчі на автівці можна було забути і у нас залишилось 2 варіанта - повернутись, або доїхати до Хмельницького і щось вирішувати з транспортом. Власник автівки сказав що дороги назад у нас немає, у нас як у монголотатар тільки "алга". Я правда припустив що можна розвернутись і "алга" на Вінницю :) ... але то не наші методи.

В Хмельницькому з транспортом якось не склалось, тому вирішили теліпатись до Тернополя.

В Тернополі були о восьмій.  На автовокзалі був автобус об 9:40 до Яремчі. Прибував годині о другій. Це вже щось. На залізничному вокзалі знайшли якогось таксиста з мікроавтобусом, він "заспівав" 750 грн. Виходило трохи дорожче ніж автобусом, але економило час. Вирішили якщо вже й економити щось, то краще час.  Лишаємо нашу поламану Тойоту на стоянці а "алга" на Яремче таксом. Вдалось навіть поспати. На під'їзді до гір почався дощик. Ги. Але де наша не пропадала.

До місця старту добрались об одинадцятій. Ну що ж, непогано. Дощ став, хороший знак.  Швиденько закидаємось якимись помідорами з хлібом на сніданок і беремо напрямок на г. Пірс Дора. Через пару сотень метрів робимо першу технічну зупинку, поправити наплічники і все що кому заважає. Народ ще не "розходився", пихтить, пітніє. Гиржу з них.

Дорога з покриттям скоро закінчується, починається ґрунтовка, місцями йдемо просто травою. Хто в звичайних кросівках - тому біда. Ноги промокли миттєво. Власне вони не мали можливості висохнути до самого кінця походу. Вологість була дуже висока і трава і гілки дерев та кущів були постійно в росі. В цьому поході я вперше зацінив свої черевики на мембрані. Відколи купив ще ні разу не доводилось ходити 3 дні росою. Постійно попадав в погоду коли було або сухо, або лило так, що через верх по штанях натікало повні. Мембранних штанів до речі теж раніше не було, в цьому поході вони стали дуже доречним доповненням екіпу. До колін ззовні мокрі, всередині сухі. І в черевики не тече через верх. Круто.

Зустрічаємо розмітку "Велокраїни" і тримаємось неї. Коли  проскочили гору Пірс Дора я так і не зрозумів. Можливо ми її траверснули. Ішли за мітками на деревах, почався ліс, і бац - Білий Камінь. Дітлахи, звичайно, його тут же облюбували, облазили.

Цей самий камінь виявився пісчаниковою глибою яка залишилась після вивітрювання м'яких порід. Видно тут бувають альпіністи, бачили забиті гаки. А також схоже що сюди ходять зустрічати світанки місцеві і не дуже місцеві школярі. Про це свідчить купа написів на камінні. Ніколи не розумів людей які залишають після себе оці гидкі "тут був Вася". Як на мене це свідчить тільки про низький рівень інтелекту у цього Васі. Окрім написів тут ще "принято" залишати "тару". Чималенька купа пляшок від спиртного "прикрашає" ланшафт біля скелі. А в іншому досить мальовниче місце. Смереки, каміння вкрите мохом, повітря...

Але час на місці не стоїть, треба рухатись далі. Що ми і робимо. Після обіднього перекусу виходимо на полонинку підписану на мапі як Стайки. Тут по ходу зустрічаємо кілька нафтовидобувних вишок. 100 разів чув що в Карпатах видобувають нафту, і тепер от побачив на власні очі :) Біля такої штуки була викопана ямка в якій зібралась нафта, малишню як не впрашували не чіпати тої нафти - не послухались і таки знайшли момент щоб впхати патика і вимастити собі всі штани. Повбивавби. :)

Дорогою до Синячки зустріли колибу не позначену на мапі. Поряд паслось стадо овеці і  коз. Сиру нам не продали, сказали що свято і вони нічого не заробили. Ну не продали то й не продали. Ми й не сподівались.

Чим ближче підходили до Синячки тим густішим ставав туман. Карта і компас говорили що уже підніжжя, але візуально роздивитись мало що було можна. Так як галявина була придатна для стоянки, попереду вгадувався крутий під'йом і поряд була обладнана криниця з водою в якій плавало кілька тритонів і інтуїція не заперечувала - вирішили розбивати табір тут. Багаття ніяк не хотіло розгорятись. Але часу було вдосталь, тому добряче намахавшись "підсрачником" таки вдалось зварити зупу.

Взагалі то можна було й не гратись. Я ніс "на крайній випадок" маленький балон газу і пальник. А ще, по плану, ми мали на сніданок зварити мюслі на газі, для чого я брав в пакет зі сніданком великий балон, який повинен був залишитись в машині. Але так як автівку покинули в Тернополі, а сніданок з пакетом взяли з собою, то ненароком великий балон забули викласти. Тому газу було більш ніж достатньо. Але ж що ж це за похід без костра...

Майже всю ніч йшов дощ. Підйом трохи проспали. :-D Я навів в годиннику сигнал без повтору і як виявилось спальник практично заглушив його. (руки в спальнику, а вуха ззовні ж) Експериментувати кілька годин з сирими дровами не було ніякого бажання і часу, тим більше що дощик ще моросив,  тому просто зварили кашу на газу. Вирушили знову аж об 11. Хоча за планом було не пізніше 10-ї, а краще о 9-й.  Але похід у нас не спортивний, тому можемо собі дозволити всілякі відхилення...

Підйом на Синячку прикольний. Гора вкрита лісом, підйом стрімкий, камянистий, але каміння вкриті шаром ґрунту і мохом. В комплексі з туманом дає відчуття казки. Відразу напрошується "Там чудеса, там леший бродит, русалка на ветвях..."

На вершині Синячки встановлено хрест з вирізаними на дошці 10-ма заповідями. В невеликому ящичку внизу знаходиться Біблія і Євангеліє. Стоять лампадки. Прикольно. Робимо фото на згадку, гортаємо Біблію, дивуємось кому це знадобилось все це тут влаштовувати і прямуємо далі.

Орієнтуватись досить легко. Маршрут розмічений. На кількох перехрестях навіть встановлені вказівники. Але з мапою і компасом звірятись не забуваю. Може воно й зайве, але для практики не завадить. Та і як я вже неодноразово переконався: 100 разів звіряєшся - ідеш вірно, на 101 не звірився - пішов не туди.








Група не дуже довіряє моїм "поводирським" здібностям та навичкам в орієнтуванні  і інколи доводиться доводити що ти не Сусанін і ногу відрізати не потрібно. :-D










Перевал Пересліп. Тут можна повернути на Яремче і завершити похід, а можна піти в напрямку гори Згар. Дорогою малишня ловить в калабанях тритонів, бачимо здоровенного дощового червяка, якісь жучки-комашки, жабки, слимаки різних кольорів і розмірів: білого, чорного і навіть синього.

Десь після вершини 1223 розмітка повертає в Яремче. Відмічаю про себе що стежку на мапу нанесено не точно, розвилка реально явно не в тому місці де мала б бути на думку картографів. В наші плани не входить повернення в Яремче, тому ми покидаємо познакований маршрут і рухаємось уже покладаючись тільки на  компас і мапу. Час підходить до обіду. Влаштовуємо перекус. Сидіти таки прохолодно, особливо тим у кого вогкі ноги, тому особливо не засиджуємось.

Від г.Згар починаються ґорґани - кам'яні розсипи. Всі несказанно щасливі. Скачуть з камінця на камінець як гірські кози. Радості повні штани. І погода виправляється. Сонце ніби не показалось, але туман розсіявся і видно вже долину й сусідній хребет. Вершина Синяка щоправда ховається в хмарі.

Через півкілометра, десь в районі г.Женець, зустрічаємо групу туристів. Ідуть з полонини Явірник. Питають чи багато ще каміння попереду. Це насторожило. Питаємо чи не бачили вони поворот на Синяк. Кажуть що не бачили, але бачили на Малий Горган, позначений рожевою стрілкою і пляшкою. О_о Малий Горган залишився позаду нас, як вони могли бачити поворот на нього, не розумію. Та і по мапі немає на нього ніяких стежок. Йдуть без мапи... дивні якісь.

По ходу починаю придивлятись чи не зустрінеться десь рожева стрілка і пляшка. Наскакавшись вдосталь по камінню, бачимо привязану червону стрічку до берізки. Підозрюю що десь тут має бути стежка на спуск. На соснах бачу ще дві стрічки, ніби ворота позначені. Іду на розвідку. На стежку не схоже. Сосна досить щільна, нижче камяне поле. Повертаюсь назад з своїми сумнівами. Рожевої стрілки немає, пляшки теж немає... Вирішуємо пройтись ще трохи. Пройшлись. Через півгодини побачив що перетинка залишилась позаду. Скоріше всього то і був спуск позначений червоними стрічками. Рожева стрілка і пляшка так і залишилась загадкою. Після невеликої наради вирішуємо не повертатись а йти на полонину Явірник. Десь там розбивати табір, і тоді вже вирішувати йти ще куди наступного дня чи повертати в Яремче і додому.

Як виявилось скакати ґоґанами нам довелось ще ой як довго. До Ґорґану-Явірницького добрались вже за сьому вечора. Стежки вниз не видно. Народ починає "роптать". Камінюки вже не радують. Дехто вже їх бачити не може. Хе-хе.

В цей момент наш стрій збився, народ ломанув вниз "поперед
батька
" мене, видно що мій авторитет дав тріщину через те що пропустили спуск. :) На ходу намагаюсь засікти азимут, скорегувати рух переднього криками "лівіше" і одночасно випередити всіх. В результаті таки збились з напрямку і взяли правіше ніж слід. Вийшли до потічку. Згідно мапи на полонину треба було піднятись метрів 100. Знову народ мене не слухає і задвигає ідею не підійматись, а спускатись вздовж потічка. Ну що ж, глянувши мапу, бачу що він виводить до водоспаду Гук, але спуску кілометра 2. Але якщо "пані лягли і просять"... вниз то вниз. Набираємо кришталево чистої води з потічка і починаємо спуск. Все б добре, але стежки немає. Мало того - буреломи ацькі.  Десь приблизно на середині спуску схил бере стрімко вниз, я переступаючи через дерево зашпортуюсь, падаю і ломаю палицю, що залишилась з іншого боку дерева втикнута в землю. Мать перемать. Нова палиця...

Час за восьму. У дружини починається паніка. Сльози. Аааааааа... ми тут залишимось, чи щось таке. Чого б я панікував з повним балоном газу, харчами які можна розтягнути на 2-3 дні, водою в струмку і спальниками. Я правда того не бачив, був зайнятий пошуками проходу поміж буреломом, розказували... :)

Побродивши ще з хвилин 10 я надибав стежку яка ще за 5 хвилин вивела нас до КПП на водоспад Гук. Ура. Мене не закопали. :) Паніка пройшла.  Починає сутеніти, але то вже нікого не хвилює. Широка дорога, будиночки КПП діють заспокійливо і всі йдуть дивитись на водоспад. Водоспад треба сказати грандіозний. Світлини нажаль вийшли погані - темно.

Дякуємо духам струмка за те що вивели нас на світ божий і чимчикуємо дорогою в пошуках галявини для наметів. Щось з обох боків круті схили і нічого не зустрічається. Наступного дня вже бачили, що можна було пройти ще метрів 300-400 і була б нормальна галявина, але в той день не було вже ні часу ні натхнення шукати. Побачили на іншому березі струмка невеличку пляцину, там і зупинились. Я перестрибуючи по камінцях послизнувся і набрав повний черевик води. Отак і трекінгові черевики на горетексі намокають :)

Готуємо на газі, так як уже темно. Андрій намагається розкласти багаття, але щось в нього крім диму нічого не виходить. Каже що навіть папір горіти не хоче :)

Зранку народ виявляє бажання ще походити. Дайош Хом'яка! І все таке інше...

Ну Хом'яка то Хом'яка... я боявся що після вчерашнього бурелому і ґорґан сьогодні ніхто нікуди йти не захоче. Стартуємо традиційно близько 11-ї. Знаходжу розмітку, вказівники. Ну і супер, піднімаємось. Підйом стрімкий і важкий. Години 2 дерлись. Вимотались добряче.

На полонині знову вказівники. Вибираємо коротший маршрут, правда відповідно більш складний. Під'йом вертикальний, камінням. Дертись доводиться на чотирьох. Народ частенько проситься перепочити. Стаємо.

Так мало помалу дістаємось вершини. Там встановлено статую Божої Матері. На горі туман і сильний вітер. Окрім статуї побачити більше нічого не можливо, все сховано за хмарою туману. Довго залишатись в таких метеоумовах не комфортно тому починаємо спуск. Уже більш похилою стежкою що веде поміж жерепом і виводить на галявину. На галявині розташувалась виїздна бригада палати буйнопомішаних психлікарні. Напівколом сиділо чоловік 10, один з них вибігав на кілька метрів веперед в нашому напрямку, щось вигукував диким голосом імітуючи іноземну мову, махав руками, і біг назад. Зрозуміло було лише "іді нахуй". І так повторювалось багато разів підряд, доки ми не пішли звідти. Що йому робилось, неясно. Може то така ідіотська забава була у них. А може прийняли якихось "речовин". Така обстановка мене особисто напрягає і я волію поскоріше забратись подалі. Нас всього троє дорослих чоловіків, з нами жінка і діти, а тут таке... фу. А я ще дивуюсь що пляшки залишають в горах... що ж тут дивного, людина з інтелектом гусені хіба на щось більше здатна? Пожерти і нагадити - ось ввесь сенс життя. Ще порозмножатись, можливо.

Глянув на вказівник, написано до перехрестя, до траси і ще там щось. З картою не звірився.

Через хвилин 15-20 спуску вирішили перекусити. Вже маючи трохи часу глянув  в карту і зрозумів що ми пішли трохи не тою дорогою і маємо вийти між Яблуницею і Татаровим. Фак. Це трохи далі ніж було заплановано. Бісові покидьки на галявині збили мене з пантелику. Але повертати не було ніякого бажання. Так і спустились вниз близько 17-ї години і дійшли до перехрестя.

А далі була шикарна "добирайка" додому. На трасі зловили якийсь Ікарус, доїхали до Яремчі. Там вияснили що остання електричка на Франик пішла півгодини тому. На автовокзалі дочекались якусь маршрутку. Нею доїхали о 20:00 до Франківська. На залізничному вокзалі квитків не виявилось ніяких. Тільки зі Львова і то 6 плацкартів всього (нас семеро) і тільки до Жмеринки. Біжимо на автовокзал, там беремо квитки на Львів (і більше нікуди немає квитків) за 5 хвилин до відправлення останнього автобусу. В Львові добираємо ще один квиток в купе на той же потяг. До Жмеринки доїхали без пригод, якщо не вважати шахматну партію по обміну місцями з пасажирами. Когось відправили їхати в купе замість себе. :) В Жмеринці були десь о 7-й. Електричка на Вінницю тільки що відправилась, а наступна о 8:40. Йдемо на автостанцію. Автобуси тут часто ходять. І о 9-й ми в Вінниці.

Не розумію навіщо було відміняти прямі потяги через Вінницю...

Для себе роблю висновки: треккінгові черевики - тру, мембранні штани - тру, треккінгові палиці - тру. Маст хев.

Поломані треккінгові палиці - не тру. :) Треккінгові черевики втоплені в рівчаку теж не тру. :)

Світлини.