Карпати. Вересень 2012

Щось я навіть не знаю чим розпочати цей допис.
Ходив в похід в Вересні. Це ніби зрозуміло. А що писати далі... і чи писати взагалі. Це на мене не схоже. Знаю точно що цього разу чомусь зовсім не хочеться звіт про похід в стилі "ми пішли, ми прийшли, ми сіли і поїли"... Точно не хочу писати про учасників походу, хто я такий щоб давати якісь оцінки іншим. Хочу тільки подякувати цим людям що вони такі є. Якби не ви я б ніколи не пережив ті відчуття і почуття які приніс з собою цей похід. (Як мінімум тому що вдома на дивані такого не відчуєш).
Здається що кожен похід який не вписується в поняття ПВД залишає на мені якийсь свій, неповторний відбиток. Після кожного такого походу я вже точно ніколи не буду таким як був раніше.
Так і цього разу вийшло. Вже пройшло 2 тижні як повернулись, а гори  відпускати не хочуть. Так і ходжу трохи "чумний". Розмовляю, сміюсь, роблю вигляд що злюсь коли того вимагає ситуація, на роботі роблю вигляд що працюю... А в голові зовсім інше...
Іноді мене запитують "чого ти туди пхаєшся", що там такого в тих горах. Ні разу не зміг відповісти. Хіба можна одним словом це описати? Не думаю.

Здається що десь на третій-четвертий день починаєш звільняєшся від впливу міста, від тиску соціуму. Не мають значення гроші, кредити, круті автівки, проблеми на роботі, "а що скажуть люди"... все це відсувається в дальні закутки свідомості. Можна просто іти поряд з кимось чи вслід за кимось, відчувати ритм його кроків, його дихання і насолоджуватись життям. (Чомусь здається, що десь я це все вже читав раніше...)
Кажуть "погана погода", важко іти... але, здається, чим гірше тим краще. Хто ходить той знає який це кайф, після важкого переходу сісти перед багаттям, з горням гарячого, запашного чаю, відчувати як організм тихенько "гуде" від отриманої "дози" навантаження, в піввуха слухати розповіді "бувалих", а в інші піввуха - шепіт гір. А які зорі в горах...
Для мене є один особливий, можна сказати інтимний, момент в походах в Карпати. Коли долаєш перший підйом, виходиш на хребет і вдихаєш на повні груди. Цей перший вдих... здається що п'єш повітря. Не знаю як його описати, здається найкраще тут підходить слово "кришталь", хоч і звучить банально трохи.
А якщо трохи "спустись на землю" то там можна знайти нямку :) в вигляді чорниці, ожини і т.д. Обожнюю ягоди.
Все ж трохи напишу звіту в стилі "звіту"...
Львів зустрів дощиком, в Межигір'ї ніби сухо, але в точці старту знову почало моросити. Радів як мала дитина. Дощииииик.... В перший день пройшли не багато. Стали на Озерці (оз.Дике). Розклали намети. Розподілились хто де спить (хотілось би не зовсім так :-D але зійде). День перший.

Прокинулись по "графіку". Піднялись на хребет. Ось він той самий момент... дихаю... між справою натягую фліску. Дощу немає, але повітря на горі свіже. Ясеновець, Негровець, Горб... Ясновець, видерлись майже на вершину, виявився заросшим жерепом. Єс... вирішили через жереп не дертись, а скинутись назад і пошукати стежку траверсом. Стежка повернула "не туди", дряпаємось крутяком "по азимуту". Єс... Починаю кайфувати.  Скидаємось в напрямку річки Сухар,  вечоріє. Знаходимо джерело, розбиваємо табір. Хмари за день порозганяло вітром, зорі дивовижні. Шукаємо знайомі сузір'я. День другий.
Стежку на стримбу не знайшли. Не дуже й хотілось шукати. Вчора трохи вимотались і сьогодні лізти на "пим" нікому не хотілось. Обійшли через Колочаву. Табір розбили на перевалі Перисліп. Всі кудись ломанули, я навіть не встиг нічого зрозуміти :) Але вирішив сидіти коло речей доки всі не повернуться. Виявилось всі погнали до "джакузі", приймати карпатські ванни... хех. День третій.

Цей день був якраз тим коли йдеш і кайфуєш від того. Помітив що нюх загострився. На Климовій нами зацікавились бджоли, де вони там взялись... Кінець дня ознаменувався офігенським спуском через хащі молодняку. Здається там колись була дорога, можливо ще в Другу Світову... Заночувати вирішили коли "дорога" вперлась в русло річки, що майже висохла, залишився лиш невеликий струмок що місцями пробивався через каміння. До смеркання залишалось близько півгодини. Рівної площадки для двох наметів не було, довелось щось мудрувати з каміня і колод.. Всю ніч імітував личинку мухи, зсовувався вниз і як гусінь повз догори, але виспатись це чомусь не завадило. :) День четвертий.

Русло річки вивело на досить пристойну лісовозну дорогу. Вийшли на край Усть-Чорної, здається. Спитали дорогу на ... немає під руками мапи цієї місцевості, не памятаю назв. Дорогу показати підрядився місцевий хлопчина. І цей "гірський.... арьол" задав такий темп... що у нас трохи оки не повилазили :) Зате організм згадав що він вміє працювати і на пульсі 170 ударів і 180. Табір розбили біля телевізійної вежі, так як джерела повисихали і води ніде не було. На вежі збирають дощову. Краєвид там з вершини заворожує треба сказати. День п'ятий.

Зранку погода значно покращилась - дощ. Натягуємо дощовики і весело льопаємо по калюжам. Так як моя мапа "закінчилась" ще після Перислопу, то я особливо не слідкую куди ми йдемо. Куди ведуть туди і йду. Погоду знатно ковбасить. Мокро, вітряно, холодно, кайф. Сподіваюсь на ранок побачити сніжок. Але десь в районі Унгаряски вибираємо невірний напрямок і прямуємо впоперек Свидовця. Коли виявили помилку, стало ясно що повертати назад вже запізно, треба скидатись і шукати місце для ночівлі. Нажаль. Стежка довго траверсувала, кілька разів заходили в тупик, на кінець вийшли до будиночку. Вирішили що то лісника. Одна половина зачинена, інша зав'язана на дротик. Там і заночували. Курорт. День шостий.

Зранку дощ не став. На верхах біло. Видно таки притрусило сніжком :( Шкода що ми не там. Ідемо в Лопухів. Дорога 100500 раз переходить з боку на бік річки. Переходимо вбрід. Марожино. Далі їзда "буханкою" до Усть-Чорної, іншою "буханкою" до Тячева, маршруткою до Мукачева. Коротка прогулянка Мукачевим з відвідуванням кав'ярні... не знав що це таке гарне місто в центрі. Потяг. День сьомий.
І на останок хочу сказати, що найважче в поході це не підйоми, не непролазні хащі, не дощ, не холод чи  вітер що збиває з ніг. Найважче повертатись в місто. Депресняк гарантовано. Хоча, мабуть, це теж  почуття, а наявність почуття краще ніж його відсутність, ІМНО.
От такий вийшов звіт, трохи про похід, трохи про післясмак який залишився після нього.